Сказ – це особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини.

Характеризується гострим перебігом, ураженням нервової системи і закінчується летально. Збудником хвороби є нейротропний РНК-вмісний вірус, який відноситься до ряду Mononegavirales, родини Rhabdoviridae, роду Lyssavirus. Після проникнення через пошкоджену шкіру чи слизову оболонку вірус сказу переміщується по нервовим закінченням у напрямку центральної нервової системи, а потім периневральним шляхом він попадає в слинні залози, виділяючись з слиною. Інкубаційний період триває від декількох днів до 1 року і більше (в середньому – 1-2 місяці).

Збудник сказу не стійкий в зовнішньому середовищі. Він чутливий до дії ультрафіолетових і прямих сонячних променів, гине при звичайних режимах пастеризації. Прогрівання за температури 60 0С інактивує його протягом 5 хвилин, кип’ятіння – миттєво. Найбільші концентрації дезінфікуючих речовин (лугів і кислот, 2-3 % розчин хлораміну), 45-70 % етиловий спирт, мильний розчин і 5-7 % розчин йоду інактивують вірус протягом однієї хвилини. В слині вірус зберігається до однієї доби, в гниючому матеріалі – до 15 діб, в гліцерині – до 90 діб, в замороженому стані – більше двох років.

Хвороба має три послідовні стадії розвитку: продромальний період; період збудження; період паралічів.

Продромальний період (передвісники сказу) характеризується підвищеною чутливість до шуму, світла, дотику, порушенням зору, спотворенням апетиту, незначним підвищення температури тіла. Періоду збудження характерні агресивність, відсутність страху перед людиною, приступи буйства, несамовитості, судоми. Період паралічів – знижується больова чутливість, розвиваються паралічі жуйних м’язів, язика, глотки, потім задніх кінцівок і всього тіла, після чого наступає смерть.

Основним джерелом інфекції є хворі на сказ м’ясоїдні тварини. Резервуаром збудника у природі є дикі м’ясоїдні, в основному червоні лисиці. А одним з найвідоміших методів боротьби проти сказу є вакцинація.

Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розташовані, як правило, в місцевостях з підвищеною щільністю поселення лисиць. Враховуючи природне поширення сказу тварин, заходи по боротьбі з ним здійснюються комплексно органами державної ветеринарної медицини, охорони здоров’я, житлово-комунального і лісового господарства, товариствами мисливців під керівництвом надзвичайних протиепізоотичних комісій та органів державної влади на місцях.